Великоднє посланняпреосвященного владики Юліана (Вороновського), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького Мир у Господі та моє архиєрейське благословення! Цей день учинив Господь,радіймо й веселімся в нім!(Приспів до стихир Пасхи, Пс. 118, 24) Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос Воскрес! Сьогодні ми святкуємо Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Ця подія, хоч і відбулася багато сотень років тому, але є завжди актуальна, бо сповнює сенсом існування світу, проповідь Церкви і життя людини. Саме тому апостол Павло пише: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Наші літургійні тексти називають Христову Пасху «смерті умертвінням, аду зруйнуванням, іншого життя вічного началом»! (тропар 7 пісні Канону Пасхи). Ось чому це свято є осердям нашої християнської традиції. Ось чому Церква, як добра Мати, так наполегливо готує нас до нього впродовж благодатного часу Великого посту – Чотиридесятниці, а нині закликає сповнити все наше життя пасхальною радістю. Для нас, християн, Пасха є справді днем радості. Вона є днем радості через нове життя, яке ми отримали во Христі через таїнство Хрещення. Вона є днем радості, бо припадає на той час у році, коли наші брати і сестри повернулися до Христа через таїнства Сповіді та Євхаристії. Вона є днем радості, бо в цей день у досконалій єдності містичного Тіла Христового небеса веселяться і земля радується, празнує весь світ видимий і невидимий, бо Христос востав – радість вічна (пор. тропар 1 пісні Канону Пасхи). Христове Воскресіння – це подія, яка виходить далеко поза межі людського розуміння. Це подія, яку тільки Господь міг учинити, бо неможливо, щоб людина самостійно могла звільнитися від кайданів гріха, смерті, диявола. Це подія, якою Бог звільняє людину від поневолення і дарує їй перспективу нового життя. Це подія, яка додає нам, християнам, сили й наснаги під час нашої земної мандрівки. Пасха Христова сповнює впевненістю, що життя торжествує над смертю, що любов сильніша за ненависть, що добро перемагає зло. Це свято тріумфу істини над брехнею, справедливості над несправедливістю, добра над злом. У Страсний тиждень ми роздумували над подіями, коли Христос був звинувачений у злочинах, котрих Він не скоював, і несправедливо засуджений до смерті, якої Він не заслужив. Ми бачили Христа, якого бичували, з якого насміхалися, якого розіп’яли, який за кілька годин помер і був поспішно похований. Дуже часто й у нашому житті ми спостерігаємо подібні історії зради і неправди, нечесності й підступності, насильства над невинними і безпомічними. У такі непрості моменти нам може здаватися, що все втрачено. Однак Євангеліє несе нам благу звістку про те, що смерть – не кінець! Христос воскрес із мертвих і вознісся до вічної слави зі своїм Отцем, ще раз засвідчивши, що Істина – безсмертна. Можна намагатися придушити Істину, називати Її неправдою, засудити Її, насміхатися над Нею, вбити і поховати Її, але Вона завжди воскресне і свідчитиме про себе з новою силою. Ми можемо переживати дуже важкі часи, але оскільки Христос переміг, то й ми знаємо, що у Ньому нам вдасться подолати всі труднощі й узяти гору над несправедливістю. Ось чому Церква нині закликає нас радіти і веселитися. Пам’ятаймо про це і не відмовляймося від правди, навіть тоді, коли інші зреклися її. Не порушуймо Божих і церковних заповідей, ніколи не знеохочуймося жити праведно, завжди чинімо так, як нас вчить Христос, як каже Церква, як підказує наше просвічене Божим світлом сумління. Не наслідуймо Пилата, який заради кар’єри знехтував власними переконаннями і послухався тих, хто вимагав учинити несправедливо і засудити Христа, який є «Дорогою, Істиною і Життям» (Ів. 14, 6). Дорогі у Христі! Цього року сповнилося 65 років відтоді, як наша Церква в Україні після Львівського псевдособору ступила на свій хресний шлях. Її, як і Христа, зрадили, засудили, оголосили поза законом, розіп’яли і вважали мертвою. Але з Божою допомогою наша Церква пройшла крізь терни катакомб і наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. воскресла, вкотре ствердивши правдивість Христових слів про те, що «пекельні ворота її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). Нещодавно ми святкували її духовну весну – введення на престол нового Предстоятеля УГКЦ, що вперше після декількох сотень років знову відбулося на берегах Дніпра – у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві. Ми благодаримо Господа за служіння Блаженнішого Любомира, чиїми стараннями наша Церква скріплювалася й упевнено зростала в Божій благодаті. Ми сердечно дякуємо Великому Патріархові, який вчив нас довіряти Богові та своїй Церкві, який так виразно показав нам, що таке служіння і якою великою є вартість та краса християнської чесноти покори. Ми також вимолюємо Божих ласк для її нового Глави – Блаженнішого Святослава, щоб через нього Святий Дух явив нашій Церкві, Україні й цілому світові ще більше «величних діл Божих» (Ді. 2, 11). Наш народ радісно святкує Пасху згідно з прекрасними українськими християнськими традиціями. Наша радість виявляється через участь у пасхальних Богослужіннях, через жвавий передзвін церковних дзвонів, через веселі співи церковних пісень, через спільні родинні трапези в наших домівках... Але пам’ятаймо, що Христове Воскресіння не може залишатися тільки згадкою про давно минулу подію чи нагодою для застілля; воно має сповнювати наше щоденне життя особливим сенсом. Церква запрошує всіх нас до особливої зустрічі з воскреслим Господом, а тому в ці дні запитаймо себе, чи справді ми впустили Його до свого життя; чи діємо так, як Він каже нам чинити; чи поводимося, як християни? Він стоїть біля дверей нашого серця і стукає, лагідно й терпеливо чекаючи, щоб ми погодилися впустити Його в наше життя. Не даймо, щоб шум і суєта цього світу відволікали нас та перешкоджали почути цей прихід Господа! Отож щоденно вершімо власну Пасху, перехід від старого життя в грісі до нового – у Христі-Господі. Дорогі у Христі браття і сестри! Прийміть найщиріші привітання з нагоди величного празника Христового Воскресіння. Бажаю, щоб у ці дні пасхальна радість не оминула й тих, хто сьогодні з різних причин не радіє разом з нами, – хворих і ув’язнених, забутих і самотніх, наших родичів і близьких, котрі нині перебувають далеко від рідної землі! Знайдімо спосіб розділити радість Христового Воскресіння з усіма! А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! +Юліан (Вороновський),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Квітну неділю 2011 року Божого Детальніше...

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯПРЕОСВЯЩЕННОГО ВЛАДИКИЮЛІАНА (ВОРОНОВСЬКОГО),ЄПИСКОПА САМБІРСЬКО-ДРОГОБИЦЬКОГО «Хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог»(Велике Повечір’я). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос рождається!             Славімо Його! Щороку з нагоди славного празника Христового Різдва ми чуємо величний літургійний гімн «З нами Бог!». Звучать ці слова вже сотні років і сповнюють людський рід радістю. Вперше вони були промовлені великим Божим пророком Ісаєю задовго до історичної події народження Спасителя! У той час весь світ ще перебував у темряві поганства. Тільки в маленькому Богом вибраному народі жеврів вогник істинного богопочитання. Натхненний Святим Духом пророчий погляд лине далеко вперед: «Вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння… Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні» (Іс.11, 1; 4). І те, що здійснилося набагато пізніше, пророк споглядає як вже доконаний факт, впевнено проголошуючи: «З нами Бог!» (Іс. 8, 9-10). Минули сотні років, і збулося передбачене пророком. У Вифлеємі Юдейськім за днів царя Ірода (пор. Мт. 2, 1) здійснилося чудо над чудами, сповнилася Божа обітниця – Бог замешкав серед свого народу, Син Божий прийшов у тілі, Творець світу благоволив лежати в яслах. Чудесним способом народжене від Діви Дитятко прийняло поклін бідних пастухів, дари земних царів і спів ангелів. І сьогодні, напевне, багато з нас перебуває в нелегкій ситуації, відчуває розчарування та знеохочення через суспільно-політичну та економічну ситуацію в нашій країні. В нелегких умовах земного життя деколи нам може здаватися, що все втрачено і ми полишені наодинці зі своїми труднощами. «Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав» (Іс. 63,5), – не раз хочемо промовити разом з пророком. Але пам’ятаймо: нема помічника на землі, але є на небі – наша допомога у Господі, що сотворив небо і землю! (пор. Пс. 121, 2). У цьому твердому переконанні наша думка на крилах віри разом з думкою пророка лине у Вифлеємський вертеп, де народився Спаситель світу. І ми разом з ним співаємо: «Знайте ж, народи, та тремтіть!.. Задумуйте задуми, та вони не вдадуться; давайте накази, та вони не здійсняться, бо з нами Бог!» (Пор. Іс. 8, 9-10). У цей величний день Христового Різдва наше серце сповнюється особливою любов’ю до Господа, котрий споглянув на народ свій і замешкав серед нього. Сповнені надією, ми радісно кличемо: «Христос народжується – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – бадьортеся!» І ця наша радість не випадкова, бо ми знаємо, що тимчасовими є всі негаразди, труднощі і розчарування, які ми зараз можемо переживати. Бо дві тисячі років тому завдяки народженню Сина Божого «всяка омана ідольська скінчилася, Христос же панує навіки» (литійна стихира Різдва). І сьогодні ми віримо, що народження Христа в кожному людському серці покладе початок визволенню світу з усякого обману, лукавства, страху і будь-якої непевності у майбутньому. Церковна традиція говорить про три народження Христа. Перше – предвічне від Отця Небесного, друге – дві тисячі років тому у Вифлеємі, а третє – у кожній християнській душі, яке постійно відбуватиметься аж до кінця віків. Це третє народження Сина Божого продовжує таїнственно здійснюватись у людському серці. Як знаємо з євангельської розповіді, коли Пресвятій Богородиці прийшов час народжувати, Святій родині важко було знайти нічліг, «бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Так і сьогодні Господь поважає свободу людини і народжується тільки в тому серці, яке готове впустити його до себе. По-різному відбувається це таїнственне Різдво. Іноді воно здійснюється непомітно, починаючи з моменту хрещення людини. Іншим разом людина вирішує запросити у своє життя Бога в нещасті, у стражданні, у хворобі, коли бачить, що самостійно не здатна подолати випробування. Але яким би чином не здійснювалося народження Христа в людському житті, воно завжди приносить із собою радість, мир, щастя… Багато людей у цьому світі вже живуть з Христом, і їм потрібно тільки вивільнити у своєму серці більше місця для новонародженого Божественного Дитятка. Як нам наблизити до себе Христове світло,  Його радість і щастя? Тільки усунувши з печери свого серця все погане, нечисте і зайве, ми зуміємо вивільнити у ньому місце для Господа. І тоді Він обов’язково не залишить наше запрошення без відповіді.У наших літургійних текстах є такі слова: «На небі ликують ангели, і люди нині радіють, та веселяться всі створіння з народженого у Вифлеємі Спаса-Господа» (литійна стихира Різдва). Така ж велика радість панує у Церкві Христовій, коли Господь народжується у серці людини. Христос каже, що на небі радіють одному грішнику, котрий кається (пор. Лк. 15, 7.10). То наскільки ж більшою буде радість, коли кожен, хто згідно з християнською традицією святкує Різдво Христове, цього дня в дарі принесе Йому свої плоди покаяння! Дорогі у Христі! Сьогодні ми торжественно святкуємо празник Христового Різдва! Вся історія людства обертається довкола цієї чудесної події, так що вона навіть стала початком календарного літочислення. Її урочисто святкують усі християнські народи. Кожен по-своєму славословить Новонародженого Христа і своєю мовою співає Йому пісні й гімни духовні. З цим святом пов’язано багато різних традицій. Наш народ також особливим способом прославляє народження Сина Божого. Це дуже похвально, тому не забуваймо наші різдвяні звичаї, які ми отримали від предків, та передаваймо це багатство майбутнім поколінням. Водночас вважаймо, щоб за нашими традиційними святкуваннями не втратити справжнього духовного значення Христового Різдва. У чому ж сенс Господнього народження? Для чого Син Божий прийшов на землю? Як нам Його зустріти і що для цього чинити? На всі ці запитання відповідає Церква в одному зі своїх найкрасивіших гімнів: «Побачивши чудодивне народження, віддалімося від світу і думками перенесімося на небо, бо ж на те Всевишній Бог з’явився на землі як смиренний чоловік, щоб на небо піднести тих, що співають йому: Алилуя!» (Акафіст до Богородиці, 8 кондак). Ціллю Христового Приходу є зробити всіх нас щасливими і ближчими до Бога. Тому бажаю всім, щоб родинна Свята вечеря, весела коляда та інші різдвяні звичаї наближали кожного з нас до цієї великої мети.Улюблені у Христі брати і сестри! У цей радісний день вітаю всіх Вас, що сьогодні святкуєте Христове Різдво у храмі; вітаю також і тих, що з різних причин відсутні. Моя думка лине й до тих, хто перебуває далеко від рідного дому та батьківщини і не має змоги розділити це свято зі своєю родиною. Бажаю всім, щоб Боже Дитя благословило кожне ваше благе починання та дарувало сили у скрутних хвилинах життя. Нехай радість народження Сина Божого сповнить ваші серця християнськими чеснотами віри, надії та любові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Юліан (Вороновський),Єпископ  Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, Архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,19 грудня 2010 року Божого Детальніше...

Мир у Господі і моє архиєрейське благословення! Це провіщений i святий день... царський i Господній,свято над святами i торжество всіх торжеств:в цей день прославляймо Христа навіки(Пасхальний канон, катавасія 8-ї пісні) . Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Христос воскрес!Сьогодні ми святкуємо празників празник і торжество всіх торжеств – Воскресіння Господнє. Радіймо і веселімось, адже це Великдень – день сповнення і день нового початку: сьогодні здійснюється Божа обітниця визволення людства від наслідків гріха прародичів (пор. Бут. 3, 15) і розпочинається нове життя для всіх християн. Це день, коли смерть – найважчий наслідок гріха першого Адама – переможена і не має вже свого жала. Це день, коли подоланий ворог людини і ад не має вже більше влади над людським родом.Ще декілька днів тому, впродовж Страсного тижня, ми переживали спомин, як Син Божий зазнав обмови, знеславлення, страждань і ганебної смерті. Він помер задля нас і через нас, і, здавалося, немає надії, загинув праведний Учитель. Однак на третій день згорьовані жінки прийшли до Його гробу і побачили Ангела Господнього, який сповістив їм: «Чого шукаєте Живого між померлими? Він воскрес, Його немає тут!» (Лк. 24, 5–6). А це означає – Христос воскрес, і хрест, що був знаряддям ганьби та смерті, стає деревом життя; Христос воскрес і порожній гріб є знаком того, що смерть більше не панує; Христос воскрес і відвалений від гробу камінь свідчить про те, що впали тенета гріха, які відділяли людину від її Творця. Колись Адам своїм гріхом позбавив себе вічного життя, і Ангел Божий був поставлений стерегти дорогу до раю (пор. Бут. 3, 24). Тепер же Ангел закликає с повістити всьому світу, що рай, колись закритий для впалої людини, – нині знову відкритий : «Біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (Мт. 28, 8).Зустріч із воскреслим Господом перетворила переляканих Христових учнів і апостолів на безстрашних проповідників, перевела їх від рабства страху до свободи в надії. Вони відважно понесли вістку про Христове воскресіння поміж усіма народами, хрестячи та об'єднуючи їх у Церкву Божу. Воскресіння Господнє нагадує всім, хто зневірився і розчарувався, що істина існує і незважаючи ні нащо переможе; що несправедливість та гріх не в змозі протистояти силі християнської любові. Впродовж своєї двотисячолітньої історії Церква зазнала багато гонінь та переслідувань, але продовжує проповідувати Боже Слово, засвідчуючи цим перемогу життя над смертю, тріумф правди над брехнею. Кожен із нас має стати Христовим апостолом і нести радісну вістку про воскресіння Господнє.Христове воскресіння – це не лише окремий випадок в історії, а й початок і запевнення нашого воскресіння. Пасха Христова дарує нам повноту життя. Христос воскрес, отже тепер немає смерті для тих, хто вірить у Нього, але є перехід до життя вічного. Кожен, хто вмирає задля Істини та справедливості; хто жертвує себе, смиренно служачи ближньому; кого переслідують Христа ради – всі вони не гинуть, а воскресають разом із Христом і з Ним торжествують. Сам Господь нас запевняє: „Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя” (Ів. 5, 24).Згадуючи світле та життєдайне воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, ми долучаємося до цієї великої радості і торжества життя над смертю, бо, як каже апостол Павло, «знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом» (ІІ Кор. 4, 14). Тому цими днями ми святкуємо Христову Пасху – Його перехід від смерті до життя, а також святкуємо Пасху як знаменну подію у своєму житті. Кожен християнин «у Христа христився і у Христа зодягнувся» (пор. Гал. 3, 27) і пережив власну пасху, бо у Хрещенні помер для гріха і народився до нового життя. Тому кожен із нас покликаний відзначати сьогоднішнє свято як свій День народження у Господі!Наша пасха не завершилася у день нашого Хрещення, а продовжує ться впродовж усього нашого життя через участь у Святих Таїнствах. Цей наш перехід триває у цьому світі, неначе у пустелі, сповненій спокус і випробувань. Проте, ми не маємо зневірюватися, бо сам воскреслий Господь супроводжує нас у цій подорожі від рабства до свободи і від смерті до життя вічного. У нашій життєвій мандрівці, у пітьмі сумнівів і непевності велика та радісна подія Христового воскресіння є основою нашої віри, запевненням нашої надії та джерелом нашої любові.Завданням християнина є впродовж свого життя свідчити цьому світові про Христа і Його воскресіння. До цього покликаний кожен з нас у будь-яку мить свого щоденного життя. Наша пасха звершується у сумлінному виконанні наших обов'язків, у відповідальності за рідну Церкву і державу, наших рідних та близьких, у любові до тих, кого щодня зустрічаємо. Християни по-різному реалізують своє покликання, але кожен робить це, жертвуючи собою задля ближнього, переступаючи через власні амбіції, і таким чином розбудовуючи Царство Боже тут, на землі.Цей рік наша Українська Греко-Католицька Церква присвятила особливій молитві за покликання до богопосвяченого життя. Хто вступає до монашої спільноти, той, реалізуючи євангельську досконалість християнського життя, помирає для цього віку і з новим іменем входить у нове життя у Господі. У цей святковий день дякуймо Богові за монаші покликання і стараймося підтримувати та розвивати їх, бо помісна Церква, в якій процвітає богопосвячене життя, – це духовно сильна Церква, яка здатна ефективно служити своїм вірним і успішно проповідувати Євангеліє.Дорогі у Христі браття і сестри! Зробімо воскресіння центром свого життя – і так звершиться наша пасха, наш перехід від смерті до життя, від страху до надії, від рабства до свободи. Повторюймо пасху Христову у своєму житті і утверджуймося як добрі християни; несімо вістку про Христове воскресіння у світ і ставаймо Його апостолами. Нехай у наших серцях панує радість нового життя у Христі та справжня християнська любов.А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога, і Отця, і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами. Амінь. Христос воскрес! Воістину воскрес!+ Юліан (Вороновський),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано у Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю7 березня 2010 року Божого Детальніше...

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!Всесвітліші та всечесніші отці!Дорогі у Христі брати та сестри!Слава Ісусу Христу!Кожного разу, як ми приходимо до храму, ми чуємо євангельську розповідь про славні діла Господні або ж чуємо Його спасенне навчання про спасіння та життя вічне. І слухаючи Боже слово ми не просто собі пригадуємо про євангельські історії, але як і Господні учні слідуємо за Ісусом від Галилеї до Єрусалиму. Водночас вони є для нас неначе дзеркало, в котре ми покликані вдивлятись, щоб перевірити та співставити чи ми дійсно слідуємо Христові, чи може, якимось своїм амбіціям, похотям та пристрасним бажанням. Адже в євангеліє потрібно вдивлятися, щоб не загубитися і не зійти зі стежки життя, щоби встигнути зупинитися та навернутися поки не стане занадто пізно. Слова Господні слід не просто слухати, але їх потрібно чути. Ось і сьогодні Церква через читання недільного Євангелія спрямовує наші духовні роздуми в околиці Єрусалиму. На ті стежки і дороги якими Ісус разом із учнями простував до святого міста - Єрусалиму. Це була його остання земна подорож з Галилеї у Юдею. Від дитячих літ Спаситель в оточенні близьких йому людей ходив тією дорогою до Соломонового Храму. Але на цей раз це була дорога в кінці якої чекав Спасителя хрест і Голгофа. Про цю чашу терпінь знав лише Спаситель, тому, бажаючи відкрити своїм найближчим учням і приятелям тайну Божої любові, Він почав цю дивну для них розмову: „Оце йдемо в Єрусалим і Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, плюватимуть на нього, бичуватимуть його та й уб’ють. Він же по трьох днях воскресне.“ З іншого боку придивімося сьогодні до учнів, котрі прямують до Єрусалиму разом з Ісусом. Вони покинули все, щоб слідувати за цим великим Вчителем, Який навчав не так, як книжники та фарисеї, але, як повновладний. Своє майно та працю залишили, щоб слідувати за тим, хто часто не має і голови де приклонити. Вони були з ним, коли Він оздоровляв, виганяв бісів, навчав народ. Вони слухали Його. І ось тепер Він іде до Єрусалиму, щоби взяти на себе хрест, щоб прийняти на себе усю злобу людського гріха, щоб своєю смертю розбудити людей зі сну та сліпоти гріха. Він говорить учням про своє страждання та про смерть, проте вони Його слухають та не чують. Не чують, бо думають, якщо Він творив такі чудеса та знаки, то певно в Єрусалимі буде щось ще більше. І якщо перед ним втікали біси, а мудреці замовкали і сили природи корились Йому, то певно в Єрусалимі Він ще більше проявить свою силу та славу. Вони сподівалися, що там має бути Його перемога над усіма ворогами, а в Його перемозі буде і їх, апостолів, торжество. Так, в Єрусалимі станеться найбільше чудо. Станеться справжня перемога та славне торжество, але інакше ніж про це думали та мріяли учні. Вони ж не чують та не розуміють, бо кожен має свої уявлення, що повинен зробити Господь, вони настільки поклалися на свої очікування, що згіршились та налякалися, коли Він вмер на хресті. І ось тоді коли Він - Христос повис на хресті, саме їх амбіції та мрії не дали їм побачити в хресті знак перемоги, але лише поразки та ганьби. Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, разом з нашим Господом також мандруємо до Єрусалиму і не тільки зараз в часі посту, але ціле наше життя є отою мандрівкою до Небесного Єрусалиму. Ми слідуємо за Христом стежками Його заповідей. Ми теж зрікаємось чогось, також слухаємо Його повчання через Церковну науку, але часто, як апостоли ми слухаємо та не чуємо, що Господь нам хоче сказати, що Він промовляє до нас. Тому і боїмося хреста, свого хреста, повсякденного, падаємо в розпуку перед лицем несправедливості, зневірюємось та опускаємо руки саме тоді, коли нашої терпеливості, нашої віри найбільше потрібно. Ми придавлені несправедливістю, якою здається просякнуте все суспільство, ми нікому не віримо, бо змучились від простих обіцянок. Ми розчарувалися майже у всіх ідеалах, може кричимо до Господа, чому Він таке допустив, „де Твоя справедливість, де Твоя воля”, а Христос несе свій хрест до Єрусалиму, бо страждання і смерть задля людей – це не поразка, це не катастрофа, це справжня перемога, щоправда здобута дорогою ціною. Тож іншої дороги і для нас не має, бо злобу можна перемогти тільки терпеливістю, неправду істиною, а ненависть та гріх любов’ю та прощенням, хоч це є дорога страждання, дорога нашого щоденного хреста. Немає іншої дороги до справжньої життя, до правдивого щастя. Тож просімо сьогодні у Господа, щоб ми були не тільки слухачами Божого слова, але справді чули, що від нас і для нас бажає Господь. Не біймося слідувати по дорозі разом з Ісусом, навіть якщо нам здається що вона важка та терниста. Пам’ятаймо, що це дорога через хрест до воскресіння, до справжнього життя, адже саме хрест Христовий став для всього людства вже не знаком смерті та темряви а світлом воскресіння, знаком надії, і символом незбагненної любові Бога до людини. Завдяки цій Божій любові і милосердю ми постійно отримуємо прощення наших провин через Святу Тайну Покаяння, до якої в часі Великого посту кожен християнин повинен приступити з особливим трепетом і смиренням. І тут приклад такого смиренного покаяння пригадує нам сьогодні свята Церква через літургійний спомин про Святу Марію Єгипетську.Будучи за молодих літ легковажною жінкою у великому розпусному місті В Єгипті, вона завдяки Божому милосердю стала однією з найвідоміших святих жінок. І сьогодні, у п’яту неділю посту, ми вшановуємо її духовний подвиг, подивляючи її мужність і покору. Зворушливою і повчальною є розповідь про навернення Марії, яку подає нам „Житіє святих“. Це якраз і приклад того, як людина з Божою допомогою може змінити своє життя, зійти з дороги гріху та пристрастей і стати на дорогу Христову, котра єдина дає визволення і спасіння. Тому, дорогі у Христі долаючи день за днем, тиждень за тижнем цей шлях Великого посту, як також і наш життєвий шлях, стараймося його пройти зі справжньою та живою вірою, з великою надією та щирою любов’ю до Бога та людей, щоби гідно наблизитись до величного ранку Христового Воскресіння, нової Пасхи, нового життя в Христі.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!Слава Ісусу Христу! Детальніше...